Війна закінчиться. Настане мир. Україна розквітне!
| << До змісту номера (“Джміль” № 10 /2021) | < До попередньої статті До наступної статті > |
Студія декоративного мистецтва
Таке барвисте наше намисто
Погляньте-но, що я знайшла на нашому горищі! Справжня старовинна скриня! Розмальована, повна всілякого скарбу: вишиванки, квітчасті хустки, плахти, спідниці… А це що за маленька шухлядка збоку? А, знаю! Це прискринок. У прискринках українські господині зберігали нитки, голки, ґудзики, а ще… намиста! Розглянемо їх разом?
- Чи є у вас у родині старовинні прикраси?
- Чому їх зберігають і передають у спадок?
Які намиста бувають та з чого їх збирають
Найбільш розповсюджена традиційна українська прикраса — намисто. Жінки одягали його і у свята, і в будні. Що більше нагрудних прикрас було в жінки, то заможнішою вона вважалася.
По буднях рясні намиста не вдягали, аби ненароком не розірвати під час роботи. Адже розсипане чи загублене намисто, за народними віруваннями, віщувало біду. Та хоч один разок намиста дівчата мали носити обов’язково — як оберіг.
Нині словом “намисто” ми називаємо різні прикраси. Кожна з них має свої особливості, відрізняється від інших:
- кількістю разків;
- матеріалом, із якого виготовлені намистини;
- забарвленням намистин;
- способом їх поєднання.
Гайда досліджувати, розглядати, милуватися!
Словничок
Разо́к — нитка з нанизаними на неї намистинами.
Хочете детально роздивитися традиційні українські намиста і дізнатися багато цікавого про ці неймовірно гарні оригінальні прикраси? Ставайте читачами друкованої версії журналу “Джміль” і милуйтеся барвистими разками, запам’ятовуйте їхні назви, дізнавайтеся, який вигляд мали ці прикраси у різних місцевостях України. Клікайте на кнопку — і не пропустите жодної цікавинки в нашому журналі!
|
Ознайомити дітей з різними творами українського декоративного мистецтва допоможуть публікації журналу. “Чарівні килими” (“Джміль”, 2021, № 9). Розглядаємо яскравий килим народної майстрині Зої Давиденко і зазираємо в історію килимарства. |
|
“Яскраві барви із Самчиків” (“Джміль”, 2019, № 9). Мандруємо до Самчиків, у гості до майстрів — на урок декоративного розпису. Створюємо власну галерею українського розпису. |
До скарбнички методиста
Публікація розповідає про найпопулярнішу традиційну українську прикрасу — намисто. Запропонуйте дітям розпитати мам та бабусь про те, які намиста є у них, роздивитися ці оздоби, знайти давні родинні світлини жінок у намистах. Як упізнати цю прикрасу? В чому її особливість? Що спільного в усіх намист, а чим вони відрізняються? Чому ця прикраса подобається багатьом українкам?
Запропонуйте дітям створити намиста з природних матеріалів — ягід горобини, глоду, плодів шипшини тощо. Що для цього потрібно? Що ви розкажете про своє намисто? Кому його подаруєте?
Матеріал може стати окрасою занять з образотворчої діяльності, уроків інтегрованих курсів “Мистецтво” і “Я досліджую світ”, пожвавити позакласну та гурткову роботу.
Трипільська кераміка
Своєрідною “візиткою” трипільської культури є її неповторна кераміка. Хочете побачити глиняні вироби, яким понад 5 тисяч років? Ласкаво просимо!
Цікаво роздивлятися старовинні речі? Читачі друкованої версії журналу “Джміль” зможуть продовжити подорож у минуле, побачити інші керамічні вироби трипільців. Ви ще не читаєте наш журнал повністю? Тоді клікайте на кнопку, аби вмить придбати чи передплатити журнал.
|
Запропонуйте дітям створити витинанку-оберіг “Дерево життя” (“Джміль”, 2014, № 5) — такі дерева створювали наші пращури. І вірили в їхню силу. |
До скарбнички методиста
Роздивіться з дітьми керамічні вироби трипільців. Чи користуємося ми сьогодні схожими речами? Якими саме? Які вироби вас здивували? Як, на вашу думку, трипільці їх використовували? Розкажіть дітям, що залишки речей такого давнього народу знайти дуже непросто. А от обпалена глина у землі не так псується, як вироби із тканини, вовни, шкіри. Тому саме кераміка може нині найбільше розповісти нам про цю давню цивілізацію.
Трипільські гончарні горна — печі для випалювання виробів із глини — майже на три тисячоліття старші за ті, які раніше вважалися найдавнішими у Європі. Керамічні вироби, випалені в них, не були вкриті кіптявою. Такі печі — технологічний винахід саме трипільців. Нічого схожого під час розкопок на місцях поселень інших давніх цивілізацій знайдено не було.
Досі вчені не розгадали призначення біноклеподібних посудин, які часто трапляються у місцях розкопок давніх трипільських поселень. Більшість із них не мають денець, тож їх не могли використовувати для зберігання чогось. За найпоширенішою версією, ці “біноклі” призначалися для землеробського обряду “напування землі”.
На трипільській кераміці можна побачити зображення людей, тварин (переважно собак і змій), фантастичних істот і багато візерунків. Іноді ці елементи складають цілі картини.
Трипільці вірили в магічну силу керамічних зображень і відображали у них свої переконання, думки та досвід. Поступово ці малюнки перетворилися на піктографічну писемність (одне зображення — піктограма — передавало ціле повідомлення). Малюнкове (піктографічне) письмо вдосконалювалося упродовж століть, у ньому з’являлися нові знаки. Трипільське письмо було універсальним для свого часу — його розуміли всі члени тодішнього суспільства.
Матеріал може стати родзинкою занять з образотворчої діяльності, уроках інтегрованих курсів “Мистецтво” і “Я досліджую світ”, під час позакласної та гурткової роботи.