Перемога неминуча! Настане мир. Все буде Україна!  

ІІ Всеукраїнський конкурс дитячої творчості
читачів журналу “Джміль”

Роботи учасників конкурсу

• ОБРАЗОТВОРЧІСТЬ
• МУЗИКА
• ЛІТЕРАТУРА
• ВИНАХІДНИЦТВО

Дорогі учасники Конкурсу! Джмелик отримав близько 1000 творчих робіт. Публікуємо кращі з них. Дякуємо усім учасникам — талановитим малятам, їхнім батькам та педагогам!

ОБРАЗОТВОРЧІСТЬ

Вихователь — Олена Голенко

Вихователь — Олена Голенко

Вихователь — Олена Голенко

МУЗИКА

ЛІТЕРАТУРА

Весна і Сонечко

Настала Весна. Стало на землі тепліше й веселіше. Одного разу гуляла Весна лісом і побачила голі сумні дерева. Вона попросила Сонечко, щоб воно піднялося вище і зігріло землю. Сонечко піднялося вгору і своїми промінцями нагріло землю. Від його тепла набрякли бруньки і розпустилися листочки.

Казка про Сніжинку

Високо в небі на хмаринці жила-була Сніжинка.

Одного разу весела Повітруля звернулась до Сніжинки:

— Чого сидиш, сумуєш? Лети, в таночку покружляй, - сказала Повітруля і здула Сніжинку з хмарки.

Спочатку Сніжинка дуже злякалася, а потім побачила, що вона не одна в небі, поряд багато подружок-сніжинок. І закружляла Сніжинка у веселому таночку. Вона все танцювала і танцювала, так їй подобалось літати, високо кружляти в морозному повітрі і все навколо бачити. Та врешті-решт, Сніжинка стомилась і повільно почала спускатися до землі. Сніжинка впала на галявину, де весело гуляли діти, і раптом злякалась:

— Ой! Зараз на мене хтось наступить і я поламаюсь...

Якби я була міцною, твердою, щоб ніхто і ніколи мене не зміг роздавити!

Так і заснула Сніжинка, мріючи про свою міцність, а вранці вийшло Сонечко і Сніжинка звернулась до нього:

— Сонечко, ти все можеш, зроби так, щоб я стала міцною!

Сонечко кинуло свої промінці на Сніжинку, стала вона танути. Злякалася Сніжинка.

— Тепер, Сніжинко, моя справа, - заспокоїв її Морозець та вдарив сильним морозом.

Вмить Сніжинка перетворилась на тверду, міцну крижинку. На галявині з'явилась дівчинка Крижинка.

Пригоди Сніжинки

Жила-була Сніжинка. Вона була дуже красива, біленька, холодна, весела. Вона жила на зимовій хмаринці. Але Сніжинка з сумом дивилася на землю і мріяла потрапити туди.

Ось одного разу піднявся сильний вітер. Сніжинка попросила його потрусити хмаринку, щоб вона змогла полетіти на землю. Вітер виконав прохання сніжинки та потрусив хмарку. Сніжинка разом зі своїми подружками весело кружляли в небі і все нижче і нижче наближалася до землі.

— Дякую тобі, вітер! — сказала Сніжинка і тихо лягла на землю.

Як Вітер і Сонечко сперечалися

Одного разу Вітер і Сонце почали сперечатися, хто з них сильніший. Сперечалися, сперечалися і вирішили помірятися силою.

Аж бачать — іде дорогою маленька дівчинка. Вітер почав дути що було сили, збиваючи її з ніг. Дівчинка не змогла йти далі, замерзла, почала плакати.

Сонце побачило яку неприємність приносить Вітер дівчинці, почало випускати свої промінці. Воно зігріло дівчинку. Дівчинка зраділа Сонцю, подякувала йому за доброту і ласку. І сказала, що тепло Сонця сильніше від холоду Вітру.

Так маленька дівчинка вирішила суперечку між Вітром і Сонцем.

Про Хмаринку

Високо в небі жили сестрички-хмаринки. Вони були веселі, щасливі і дуже-дуже дружні. Настав день народження старшої сестрички. Молодша сестричка вирішила зробити хмаринці подарунок. Глянула вона в небо: “Ура! Подарую сестричці сонечко червоне! Ні, гаряче воно. Подарую їй зірочку ясну! Ой! Високо вона. Що робити, як вчинити, щоб сестричці догодити?”. Думала вона, думала і придумала: “Я в подарунок сестричці дощик віднесу!”.

Та ненароком розлила всю водичку. Полився з неба рясний дощик. Зраділа земля, трава, дерева і люди. Веселий сміх розлетівся навкруги — стали люди дякувати хмаринці за такий щирий подарунок і сестричка хмаринка почула подяки. Їй стало так радісно від такого подарунку.

Розповіді про звірят

Казочки про Лунтіка

Як Нотка з Джмеликом подружились

Одного разу Джмелик втратив голос, бо простудився. Він не міг співати біля квітів, лише мовчки літав. А тут прилетіла маленька бджілка, побачила, що Джмелик мовчить і вирішила йому допомогти. Бджілка знала, що в будинку чарівного музиканта живе маленька дівчинка Нотка, яка вміє гарно співати. Комашка полетіла туди до музиканта. Там вона залетіла у вікно до кімнати і стала так жалібно дзижчати, що Нотка почула її і запитала:

– Хто там так жалібно плаче?

– Це я, бджілка. Допоможи мені будь-ласка.

– А чим я тобі можу допомогти? – запитала Нотка.

– Подаруй мені свій голос. Я подарую його Джмелику, бо він мовчить і не співає.

Подумала Нотка, а що ж залишиться мені? І вона вирішила записати свій голос на СD-диск і подарувала його Бджілці. Хай слухають всі: і птахи, і комахи, і співають за Ноткою.

Нотка на конкурсі “Голос України”

Одного разу Нотка приїхала на конкурс «Голос Діти». Вона зайняла почесне місце в залі. Коли діти почали співати, Нотка посилала їм свої щасливі повітряні поцілунки. Всі діти були такі талановиті! Маленька Нотка не могла наслухатись їхнього співу. Коли ж концерт закінчився і настав час обирати найкращого співака, Нотка розчулилась і заплакала. Важко було вибрати когось одного. Але щоб подякувати всім, Нотка склала пісеньку про українських дітей, які мають такі красиві голоси.

Як я ходив у гості до Джмелика

Нещодавно я побував на пасіці у свого сусіда діда Миколи. Дід Микола розповідав мені про бджіл і дуже пишався своїм медом. Мені стало цікаво: а чому джмелі не приносять меду? Вони такі великі, і могли б назбирати меду в двічі більше, ніж збирають бджоли. Думаючи про це, я був аж заснув біля куща калини і приснився мені сон, як я поїхав у гості до Джмеля. Джмелик розповів мені про своє життя. Він повідомив мені, що коли бджілка ще спить навесні, то джмелі просипаються раніше від бджілок і запилюють ті квіти, які з‘являються першими, коли бджілка ще спить. Адже у Джмелика шубка тепліша і він не боїться холоду.

Пригоди Книжечки

Давним-давно жила собі Книжечка. Ніхто не хотів її читати. І вирішила Книжечка піти мандрувати, можливо вона комусь буде потрібна. Та ніхто не звертав на неї уваги. Сіла Книжечка під кущика та й заплакала. Раптом біжить Зайчик.

– Чому плачеш, Книжечко?

Вона і розповіла йому свою історію. Зайчик вирішив познайомити Книжечку зі своїми друзями, а друзів у нього було багато: і Ведмедик, і Їжачок, і Білочка, і навіть Лисичка з ним приятелювала. І вирішили друзі, що треба організувати їм лісову звірину школу, щоб навчитися всім читати, а Книжечка була їм за вчительку. Стала вона жити-поживати і звірят навчати.

Якось до її школи прилетів Джмелик і запросив Книжечку в гості до свого журналу.

Пригоди Книжечки

Якось хлопчик Сашко прийшов додому зі школи, сів до комп‘ютера, а він не захотів працювати. Сумно стало Сашкові. Вирішив він пошукати пригод у своєму дворі. Отож заліз він на горище і побачив там великий ящик. Там зберігалися різні старі речі. Серед всіх речей хлопчик знайшов потріпану книжку. Вона була така брудна, що хотілось викинути її. І він її кинув під ноги. Та раптом почув чийсь голос:

– Не кидай мене, а краще розгорни. Я поведу тебе в чарівний світ. Сашко відкрив книгу і з ним почалися дивні пригоди. Книга так зачарувала хлопця, що стала його найкращим другом.

Пригоди Джмелика-мандрівника

Якось залетів Джмелик у вікно до Літака. Заховався у шпаринку, щоб його не знайшли. Літак загурчав, розправив крила і полетів аж до Китаю. Весь час Джмелик дивився у вікно. На землі було все таке малесеньке, що і не пізнати. Коли Літак повідомив про посадку, Джмелик подякував йому і полетів на екскурсію. Облітав він різні куточки Китаю. Побував у високих горах Тібету. Там було дуже холодно і йому не сподобалось. Біля річки Хуанхе було цікаво. Але стільки багато народу там живе, що ніде і яблуку впасти. А Джмелик любить спокій і простір. В Пекіні – надто шумно, гамірно і брудне повітря. І тоді зрозумів Джмелик, що краще Батьківщини – немає землі. Тоді Джмелик попросив Літака відправити його додому.

Оазис

Песчаные волны, плывя с бархана на бархан, разносили весть по пустыне о чудесном оазисе! Ветер и жаркое солнце удивленно прислушивались к песчаному шёпоту. И услышали они удивительную историю.

В одной большой-большой пустыне рос необычный кактус. Он наблюдал издалека за жителями пустыни, но близко к нему никто не подходил.

Однажды мимо пробегала ящерица, и на секунду замерев возле кактуса, побежала дальше по делам. Кактус в это время тоже замирал в ожидании, вдруг именно эта ящерица станет его другом. Но этого не происходило. И от грусти у кактуса иголки росли еще больше. Он все ждал, что кто-то заговорит с ним. Ведь его корни растут глубоко-глубоко под землёй, и там он слышит шум воды. Ему так важно рассказать кому-то об этом.

Как-то ночью, в лунном свете на бархане появился скорпион, и он даже чем-то был похож на кактус, он тоже был с иголочкой на хвосте. Но кактус так стеснялся, что не смог заговорить первым. К скорпиону подбежал его друг, и они вместе продолжили свой путь. Кактус опять остался один.

Луна сменяла солнце, плыли барханы по величественной пустыне, ветра переносили тягучие волны песка. Много времени прошло, или нет, но кактус пил водичку из глубин, становился сильнее и рос, его колючки становились шипами от грусти и одиночества. Но он всё равно верил, что встретит друга.

Однажды ранним утром он увидел мираж, к нему шла маленькая газель. Подул ветер, но мираж не развеялся, газель продолжала приближаться.

"Потерялась", — подумал кактус. Она хочет пить, если бы она только подошла ко мне поближе, я бы смог открыть ей свою тайну, поделился бы секретами пустыни, рассказал что прячут пески в своих глубинах. Но вслух он этого не сказал.

Газель была очень маленькая и хрупкая, но у нее было очень чуткое и большое сердце. Она чувствовала в пустыне всех своих врагов и тем спасалась. Друзей слышала еще лучше. Газель сразу ощутила теплоту и глубину сердца кактуса, почувствовала, что он хочет поделиться с ней чем-то очень важным. И рассмотрев его в лучах солнца, пошла к нему. Она увидела очень красивое растение с огромным желтым цветком в обрамлении надежных колючек.

"Привет!" — сказала маленькая газель. Но кактус от неожиданности вместо ответа еще больше выпятил свои иголочки. Он не знал, как общаться, ведь с ним никто еще не говорил. Но газель будто бы и не заметила этого. Она продолжала диалог:

— Я отбилась от стада. Ты позволишь, отдохнуть возле тебя?

— Ну если ты хочешь, — в смятении пробурчал кактус.

Но на самом деле кактус был так рад, что боялся даже пошевелиться.

А газель всё рассказывала о своих приключениях, о том, как она шла одна по пустыне, как подружилась с двумя скорпионами, которые рассказали ей о кактусе. Кактус не переставал удивляться, оказывается, его знают, его видят, о нём говорят, с ним хотят дружить.

"Ты не хочешь со мной говорить?", — спросила газель, которая только сейчас заметила, что кактус молчит.

"Почему ты такой гордый? И ни с кем не дружишь?"

"Это я не хочу дружить? Да я бы, да я…!" — испуганно воскликнул кактус.

Газель засмеялась, и засмеялся кактус. Барханы эхом разносили смех по пустыне. И тогда кактусу стало так хорошо, весело и легко. Он понял, что может доверить свой секрет, открыть, не таясь, свое сердце.

"Я знаю один секрет!" — сказал кактус. "Если ты отойдешь от меня на три шага, сильно ударишь копытцем, то произойдёт чудо!"

"Чудо!" — засмеялась газель. "Какое еще может быть большее чудо в нашей пустыне, чем то, что со мной болтает колючий кактус!". Но всё же, она отошла на три шага и сильно стукнула три раза копытцем по песку. И вмиг на этом месте появилось голубое зеркальце воды, обрамленное золотом песка. Солнечные лучи отразили в воде удивление и восхищение глаз газели, и бесконечную глубину радости кактуса.

И много веселья и суеты в тот день было вокруг источника. Все были удивлены и бесконечно благодарны кактусу. Многие жители пустыни сбежались к этому источнику. Живительной влагой и своей добротой, дружбой и тайной глубоких вод, мудростью и чистотой источника делился кактус с жителями пустыни.

Луна сменяла солнце, плыли барханы по величественной пустыне, ветра переносили тягучие волны песка. Песчаные волны удивленно останавливались перед неизвестным оазисом, посреди которого рос кактус с огромным цветком на своей верхушке. Уставший путник находил в этом оазисе и долгожданный отдых, и родник с прозрачной водой, и прохладу, а с первыми лучами солнца, странник находил ответы на свои вопросы и с новыми силами возвращался домой.

Три совета дедушки Ежа

ила-была маленькая Лягушечка. Она была ленивой, а если что не получалось — обижалась и бросала это дело.

Вот наступила осень — пора грибов! Лягушечка села плести корзинку, ведь мамина корзинка была ей не по руке. И так она ивовые прутики переплетёт, и сяк — ничего не получается. Мама увидела, что у дочки не выходит корзинка и сказала:

— Давай я тебе помогу, расскажу, как корзинку красивую сплести.

— Я всё сама могу, мне не надо помогать! — нагрубила ей она.

Мама обиделась, но виду не подала. Пусть Лягушечка сама решит, что она сделала неправильно. А малышка тем временем взяла свою корзинку и пошла в лес.

Идёт по тропинке, а навстречу ей Зайчик-побегайчик и Мишка-косолапый.

— Ты только посмотри, Мишка, какая у неё корзинка! Везде дырки и прутья сломанные — все грибы вывалятся! — засмеялся Зайчик. Как же ей стало стыдно! Надо было мамин совет послушать, а она не послушала да ещё и нагрубила. Села она на пенёк и заплакала.

А мимо проходил мудрый и добрый дедушка Ёж. В лесной школе он преподавал лесные мудрости. Он увидел Лягушку и спросил:

— Чего ты плачешь, Лягушечка? Какое горе случилось?

— Милый дедушка Ёж! Как же мне не плакать, я не послушала совета мамочки, сделала корзинку кое-как, а маме нагрубила!

— Вытри слёзы и послушай три моих совета. Первый — одними слезами ты ничего не добьёшься, второй — чтобы научиться, надо потрудиться, и самый важный — никогда не сдавайся!

Послушала она его мудрые слова и побежала домой. Там она сначала попросила у мамы прощения и села плести корзинку. Плела она её три дня и три ночи, а на четвёртый день, пошла свою работу учителю показать.

— Молодец! — похвалил её Ёж. — Теперь ты можешь нести свою мудрость другим. И вы советы мудрые запомните и другим расскажите, ведь без них вам будет очень сложно.

Якось Джмелик з Книжечкою вирішили відправитись у якесь дивовижне місце на відпочинок. Але щоб їм було веселіше під час подорожі, друзі запросили у свою компанію Нотку й Пензлика. А поїхали вони мандрувати по всій Україні побували у горах, покупалися в морі, відвідали заповідні та історичні місця нашої країни. Пензлики запропонував друзям намалювати свої враження від подорожі. Діти радо погодилися і взялися за роботу. Картини получилися надзвичайні.

Друзі були такі щасливі, що в них все вийшло. Від хорошого настрою їм захотілося співати. І Нотка запропанувала усім вивчити і заспівати її пісеньку:

Як хороше ми мандрували
І добре все змалювали.
Мандрівку що запам’ятаєм
І пісню про неї співаєм.

Так Джмелик, Книжечка, Пензлик і Нотка весело і зкористю провели час.

СНІГУРОНЬКА
Казка

Жила-була собі Снігурочка. Це онучка Діда Мороза. Він дуже любив її, хоча іноді вона була вередлива. В школі Снігурочка вчилась не дуже добре. І ось якось Дід Мороз не захотів виконувати забаганки Снігуроньки і вона втекла з дому. Всі почали шукати Снігуроньку.

А дівчина пішла в крижаний ліс, де зустріла 7 гномів, які впустили жити її до себе в дім. Хатинка була маленька і там ледве всі поміщалися. Гноми поставили свої правила. Снігуронька повинна прибирати і готувати їжу кожного дня. Так дівчинка виконувала цю роботу цілий рік. Подякувала гномам за притулок. А потім пішла до зубної феї. Снігуронька допомагала їй збирати зуби у дітей. Вона працювала з ранку до ночі. Фея не впізнала вередливу Снігуроньку, адже вона стала працьовитою і слухняною. Потім вона повернулася до Діда Мороза і всім сподобалася нова Снігуронька.

Мій родовід

Я маленький українець Півторанюк Яків Маю брата і сестру На рідню багатий. Розкажу вам про рідню По лінії тата Хоча й мамин рід навчають Мене поважати. Тато на ім’я Сергій Маму звать Надія Познайомлю з усіма Про це давно мрію. Тато має батька й маму Мій дідусь й бабуся Діда звати Мирославом Бабусю – Орися. Мій дідусь військовим був Тепер він майстрює А бабуся смачні страви Для усіх готує. А у діда Мирослава Батька – Нестор звали Маму звали Розалія Всі їх поважали. Це мої пра дід й пра баба Я про них все знаю Бо дідуня Мирослав Про них розповідає. У пра діда Нестора Батько був Микола Був геройський мій пра пра дід Знали всі довкола. В першу світову війну Пішов воювати Та поранений був тяжко І в полон узятий.

В таборі для полонених Аж в Сіцилію попав А коли війна скінчилась До родини він помчав. Йшов три місяці він пішки В холоди в завію Там чекала його вірно Дружина Парасковія. А в пра пра діда Миколи Батько – Василь звався У Кутах він народився Акторством займався. Мандрував по всій Європі Даючи концерт І у мандрах закохався У графиню Штерн. Це мої пра пра пра дід І пра пра пра бабуся І про них я пам’ятаю І ними горжуся! Величезна в нас рідня Всіх я добре знаю І наш древній родовід Вчу і поважаю. Якщо будете свій рід Від коріння знати То ніколи Україну Нашу не зламати! Шануйтеся люди добрі Від роду до роду Хай не буде переводу Козацькому роду!

Скільки часу, скільки забуття
потрачено, щоб віднайти життя
але воно минуло марно
дурно, сіро, хмарно
і почула мамин крик я
Війна! Війна! - крик душу роздирає
як могла вона
забрати стільки синів, стільки дочок
це як поле зірваних квіточок
але йде війна у цій країні
що гордо зветься - Україна

Горобець

Цю пташку звати горобець, Усім відомий молодець. Сивенька і маленька, Ще й дуже сміливенька.

Коли йде завірюха, Ці дні пташині не сумні. Звеселяє себе співом У ці грізні злючі дні.

Охороняй природу! Веснонька вже настає, Все навкруги яскраво цвіте. А в наших лісах і лугах, Люди знищують комах. Неможливо про щось сказати, Ніде пташкам співати. Ти охороняй природу, щоб була краса, І настане знову наша гарна, квітуча весна!

Бережіть природу Бережіть природу, Її прекрасну вроду. Її зелені луки, І золоті колоски. Бережіть матінку природу, Щоб щастя було у хорошу погоду, Діти, бережіть природу!

Шпак Шпак в шпаківні засидівся, На цілий день попрощався. Навіть встиг разів зі сто, Поносити їжу малечі у гніздо. Вони ж голодні – просто жах, Так шпак за один мах, Зробить все. Ось так!

Кіт і птах Кіт у птаха запитав: — Де ти так навчивсь співать? — Так у вас співоча родина? — Ні. Це мене співать навчила людина?

Зима Білосніжним покривалом вкрилася земля, І настала тиха, віюча зима. Вітер розколихує гілочки дерев А на другий день зима, злючая, як лев. Все навкруг тріщить мете, В синім небі сніг іде. Іде, іде, не зупиняє, Ось яка зима, злішої немає. Отаке побачене рідкістю буває, Це така зима в нашім ріднім краї!

Птах Літа над синім небом птах, Такий він красень — журавель чи шпак? Не дізнаємось ніяк. Чорні крила , чорний хвіст, Тук загадок цілий зміст. Я говорю, що починається на «ел», Тимко говорить: «Це орел»? Не дізнаєтесь? Це лелека. Птах, який щастя приносить здалека.

ВИНАХІДНИЦТВО

Альбом моделей

Наверх

Залиште адресу своєї електронної пошти, і ми повідомимо вас, коли на сайті з'являться нові публікації та електронні додатки для завантаження.

Email: