Війна закінчиться. Настане мир. Україна розквітне!
| << До змісту номера («Джміль» № 2 /2013) | < До попередньої статті До наступної статті > |
Вередуля
Кожен з нас може мати погані звички, які шкодять не тільки нам самим, а й людям, що нас оточують. Сьогодні у Школі шляхетності Джмелик вирішив розповісти дітям оповідку про погані звички. Вона підкаже й спосіб їх позбутися.
Хто хоч раз зустрічав ту дівчинку, той пам’ятав її все життя. Чому? Насамперед тому, що вона була дуже вродлива. Про таких кажуть “дівчина-писанка”, “дівчина-казка”. А якою чарівною ця дівчинка була у свята, коли мама вдягала її в оксамитову сукенку з білим мереживним комірцем і вплітала в розкішні коси атласні червоні стрічки, взагалі не можна розказати, бо для цього не вистачить слів у мові. Побачивши прегарне дівчатко, зупинялися не лише перехожі, а й трамваї, авто, собаки, коти, ворони, горобці — одне слово, всі мешканці міста.
Проте споглядання того осяйного дива тривало лічені секунди. Річ у тім, що красуня мала погану вдачу. Оце й було другою причиною того, що вона надовго запам’ятовувалась людям. Другого такого вреднючого дівчиська годі було відшукати на всій земній кулі.
Вона верещала, коли їй щось не подобалося.
Падала на підлогу і дриґала ногами, коли їй не купували того, що вона хотіла.
Втручалася у розмови дорослих.
У гостях хапала найбільший шмат торта.
Відривала метеликам крильця.
Влаштовувала на дитячому майданчику “салюти” з піску.
Реготала в театрі так, що аж декорації хиталися.
Не вистачить книжки, аби розказати про всі дурниці й капості, які чинило те дівчисько на кожному кроці. Скажу лише, що ніхто ніколи не знав, що воно утне наступної миті.
Знайомі як могли уникали зустрічі з цією потворною красунею. А що було робити рідним?
Хтось сказав, що дівчинці, як Каю з казки “Снігова королева”, у серце потрапила скалка кривого дзеркала. Один шанований дядечко запропонував родині повезти дівча в село — мовляв, там, на природі, вона позбудеться своєї загадкової хвороби. Змучені батьки вхопилися за цю пораду, як за соломинку, і оселилися на літо у маленькій охайній хатині в одному з приміських сіл. Та, на жаль, нічого не змінювалося.
Сусідські діти оминали хатину, де жила ця дівчинка, десятою дорогою. Тож вона найчастіше бавилася на подвір’ї або в садку сама. У погожі дні бігла до струмка і там будувала з піску та глини замки. Ті будівлі були такі самі гарні, як і вона, але про це знали лише жабки та водомірки.
Яка пригода трапилася з дівчинкою на березі струмочка, ви можете дізнатися, дочитавши до кінця оповідку про вередулю в друкованій версії журналу “Джміль”, а обговорити її з дошкільнятами і молодшими школярами допоможуть запитання від Джмелика.