Війна закінчиться. Настане мир. Україна розквітне!
| << До змісту номера («Джміль» № 3 /2013) | < До попередньої статті |
Кольорові звірята
За казкою Михайла Пляцковського
Яскравої літньої пори, коли звідусіль лине дзвінкий пташиний спів, а око милують численні барви, здається, в самому повітрі бринить натхнення. Споглядаючи цю красу, так і хочеться її примножити: образним словом, неповторною мелодією, граційним рухом… Натхнення літа відчули на собі й лісові звірята. Про це — весела музична історія.
Сцена оформлена як узлісся влітку: на ній пеньки, квіти, струмок. З одного боку сцени стоїть закрита шторою велика портретна рама, у якій з’являтимуться “живі картини”. За нею ж перевдягатимуться головні дійові особи.
На узлісся вибігають звірята, комашки, весело кружляють, виконують пісню “Літо — наш найкращий друг” (муз. Є. Крилатова, сл. Ю. Ентіна, переклад українською Д. Осадчої).
Вже настало тепле ясне літо.
Зеленню рясною літо вкрите
І гарячим сонечком зігріте.
Віє літо вітерцем.
Ля-ля-ля-ля.
На галявці сонячній у гаї
Зграйкою метелики літають,
Жабенята весело стрибають
У сріблясте озерце.
Ура! Ура!
Ми вітаєм пісенькою літо.
Пісенька найкраща ця на світі.
Влітку можна їжачка зустріти.
Скільки є всього навкруг!
Ля-ля-ля-ля.
Зріють фрукти,
Сонечком налиті,
Пахнуть солодко
Волошки в житі,
Нам співати хочеться щомиті.
Літо — наш найкращий друг!
Ля-ля-ля-ля.
По завершенні пісні комашки та звірята розбігаються.
Сценою проходить Літо (дорослий), торкається пензликом квітів, дерев.
Літо. Нарешті настав час і мені, Літечку, завітати до лісу. Я знаю, що звірята радо зустрінуть мене, адже ми з ними будемо весело гратися, грітися на сонечку, збирати гриби та ягоди. Але все це треба підготувати, тож роботи у мене ще чимало.
Наспівуючи, виходить, продовжуючи розмальовувати все навколо.
На галявину виходить Жабеня з палітрою та пензлем у руках, зупиняється біля портретної рами. У ній з-за штори по черзі з’являються і завмирають лісові мешканці — звірята, комашки. Жабеня рухає пензликом, неначе малює, виконує пісню “Кольорове натхнення” (див. додаток).
Зайчик (визирає з-за кущика на іншому боці сцени). Цікаво, хто це там співає? Не якийсь страшний звір? А-а-а, це Жабенятко! (Виходить). Привіт, Жабенятку! Що це ти робиш?
Жабеня. Я малюю! Хочеш подивитися?
Зайчик. Звісно, хочу! (Прислухається). Ой, чуєш, гілочки тріщать? Це, мабуть, Ведмедик іде. Покличмо і його!
Жабеня. Агов, Ведмедику! Ходи до нас!
Виходить Ведмедик, вітається із Зайчиком, разом підходять до Жабеняти. Звірята одночасно з різних боків з цікавістю заглядають у раму.
Ведмедик (зітхаючи). Як гарно! Я так не вмію… А ти, Жабеня, вчилося на художника?
Жабеня. Ні. Я таким народилося. Друзі, вам справді подобається метелик на моїй картині?
Зайчик (мрійливо). Він такий… рожевий. І тому — чудовий. От якби я був таким самим, рожевим… Мене, напевно, вважали б найгарнішим Зайчиком на світі! І тоді я не боявся б хижих звірів, бо їм було б шкода мене їсти!
Ведмедик. А я хотів би бути наполовину зеленим, а наполовину синім. Тоді я б став найвідомішим у нашому лісі!
Зайчик та Ведмедик (разом). Шкода, що ми не кольорові! (Зітхають).
Жабеня. Он як? Якщо лише у цьому справа, то я можу вам допомогти. Пензлики у мене є, фарби теж знайдуться.
Жабеня по черзі “розмальовує” звірят пензликом, ті заходять за завісу, перевдягаються у костюми відповідних кольорів.
Жабеня. Останній штрих… Усе! Готово!
Дізнатися про пригоди кольорових звіряток і поміркувати, чи завжди гарно бути кольоровим, ви зможете, побувавши на прем’єрі вистави на Малій сцені, що розташувалась на сторінках друкованої версії журналу “Джміль”. Власну сцену для маленьких артистів можна облаштувати у кожній домівці, тож запрошуйте на прем’єру друзів і гарних вам вистав!