Пригоди на обкладинці

На гостині у вітрів

Бесіда за сюжетною картиною на обкладинці
(повна версія)

ВДОМА НЕ СИДИТЬСЯ

Літо Джмелик, Книжечка, Нотка та Пензлик проводили на дачі. Уже довгий час їх вабила гора, що виднілася в далині. І ось одного дня Джмелик запропонував нарешті вирушити до неї й дістатися до самої вершини.

— Сьогодні чудова погода для мандрівки! — бадьоро повідомив Пензлик.

► Як ви гадаєте, яка погода була того дня: спекотна, сонячна; дув легкий вітерець, небо хмарилося; насувався дощ? Доведіть свою думку.

Джмелик поклав у рюкзак прилад, завдяки якому можна побачити місця, де побував, знову й знову. Книжечка взяла із собою щось хвостате, що вміє літати. Нотка, звісно, невеличкий музичний інструмент, а Пензлик…

► Зможете назвати, що вони взяли із собою?

Стомившись від підйому крутою стежинкою, що вела до вершини, друзі зупинилися відпочити та помилуватися краєвидом. Біля підніжжя гори притулилося село: різнокольорові дахи будинків визирали із зелених кучерів дерев, а вздовж дороги стелилися клаптики городів.

Ближче до горизонту стіною піднімався ліс. А над усім цим розмаїттям розкинулося безкрає небо, в якому повільно пропливали химерні повітряні палаци.

— Егей! — жартуючи, вигукнув Джмелик. — Хто там є в захмарному царстві? Хто живе у пухнастих палацах?

РОДИНА ВІТРІВ

Він не сподівався почути відповіді, й аж закляк, коли з неба до них спустився вихор:

— Я — Вітрище, володар повітряних просторів! Запрошую тебе, невтомний мандрівнику Джмелику, та твоїх друзів до своєї оселі. Погостюєте у моїх палацах й розповісте всім дітям України про мою силу та могутність.

Вітрище підняв усю компанію на свої крила та за мить опинився біля самої верхівки гори, де й ховається від сторонніх очей родина вітрів. Джмелик з друзями розташувалися на балкончику, і розпочалося знайомство.

У руках головного вітру з’явилася велетенська туба, з неї вилетіла неспішна урочиста мелодія й господар промовив:

— Я — Вітрище, де пролітаю, дощ періщить! Увесь день я ганяю по небосхилу важкі сірі хмари, просякнуті водою, а коли відпочиваю, роздмухую біленькі хмаринки.

Вітрище знов засурмив у тубу та невідомо звідки у небі з’явилися троє молодших вітрів:

— Я — Вітрило, працюю вміло. Це я допомагаю людям: раніше вітрякам крила обертав, а тепер вітрогенераторам. Можу й білизну посушити й яблука потрусити.

— Я — Вітрюган, здіймаю в небо і літак, і дельтаплан. А ще допомагаю парашутистам м’яко приземлитися, напинаю вітрила кораблів, і вашим паперовим літачкам також я дарую політ.

— Я — Вітерець, натхненний митець. Я допомагаю створювати музику та співати, приношу приємні аромати, а ще граюся гілками дерев та волоссям дівчаток.

— А ми — вітриська, веселі дітиська. Любимо гратися: повітряним зміям хвости крутити, мильні бульбашки лускати, повітряні кульки надувати. Кличте нас до себе, коли сумно!

► Як ви гадаєте, чи подружилися Джмелик, Пензлик, Книжечка та Нотка з родиною вітрів? Придумайте та розкажіть, які спільні справи вони затіяли, як повернулися додому.

► Дізнайтеся про інших братів-вітрів: бриз, зефір, містраль самум, торнадо. Уявіть або намалюйте, як вони виглядають.

Повернувшись додому, Джмелик виконав прохання братів вітрів та зібрав різноманітні вітровоповітряні цікавинки у своєму журналі. До вашої уваги — спеціальний повітряний випуск!


Інтерактивна версія сюжетної картини в електронному додатку до друкованої версії журналу “Джміль” чудово оживить вашу бесіду з дітьми. У потрібний момент заняття ви зможете показати саме той сюжетний центр картини, про який розповідаєте дітям, або той, на який вони звернули увагу. Це дасть можливість детальніше розглянути всі сюжети картини, обговорити їх, розвинути мовлення, критичне та системне мислення дітей.

Завантажуйте інтерактивну версію сюжетної картини
“На гостині у вітрів”

Завантажити презентацію для дітей








<< До змісту номера («Джміль» № 4 /2014)