Війна закінчиться. Настане мир. Україна розквітне!
| << До змісту номера («Джміль» № 3 /2014) | < До попередньої статті До наступної статті > |
Сам пропадай, а товариша виручай
Улітку Настуня разом з мамою і татом відпочивала на морі. Там у дельфінарії вона побачила веселих розумних дельфінів. Вони дуже сподобалися дівчинці. Коли Настуня повернулася до рідного міста, батьки купили їй набір пасочок для піску. Серед них була й пасочка у вигляді дельфінчика. Настя зраділа їй найбільше.
Взявши з собою іграшки, побігла у двір. На майданчику гралися Настунині друзі. Аліна весело з’їжджала з гірки, Юрко високо злітав на гойдалці, а Марічка сиділа під маленькою рожевою парасолькою, вдаючи з себе грибочок. Настуня дістала пасочки й почала ліпити фігурки з піску: котика, листочок, яблучко, крабика, м’ячик… Тільки-но вона зліпила дельфінчика, як на небі з’явилася рожева хмаринка, і з неї прямісінько на дельфінчика впала крихітна крапелька. Тієї ж миті він ворухнув хвостиком та плавцями. А потім, підморгнувши ясними оченятами, привітався:
— Добридень, Настуню!
Настуня всміхнулася і теж хотіла привітатися. Раптом чарівна дощова краплинка впала й на пісочного котика. Він поворухнувся, роззирнувся навсібіч, схопив дельфінчика, і... тільки їх і бачили.
Далі про пригоди Настуні та пісочних дельфінчика й котика читайте на сторінках рубрики Школа шляхетності журналу “Джміль”. За запитаннями від Джмелика ви можете провести бесіду з дошкільнятами і учнями молодших класів.