Мала сцена

Кольорові звірята

За казкою Михайла Пляцковського

Яскравої літньої пори, коли звідусіль лине дзвінкий пташиний спів, а око милують численні барви, здається, в самому повітрі бринить натхнення. Споглядаючи цю красу, так і хочеться її примножити: образним словом, неповторною мелодією, граційним рухом… Натхнення літа відчули на собі й лісові звірята. Про це  — весела музична історія.

Сцена оформлена як узлісся влітку: на ній пеньки, квіти, струмок. З одного боку сцени стоїть закрита шторою велика портретна рама, у якій з’являтимуться “живі картини”. За нею ж перевдягатимуться головні дійові особи.

На узлісся вибігають звірята, комашки, весело кружляють, виконують пісню “Літо — наш найкращий друг” (муз. Є. Крилатова, сл. Ю. Ентіна, переклад українською Д. Осадчої).

Вже настало тепле ясне літо.
Зеленню рясною літо вкрите
І гарячим сонечком зігріте.
Віє літо вітерцем.
Ля-ля-ля-ля.

На галявці сонячній у гаї
Зграйкою метелики літають,
Жабенята весело стрибають
У сріблясте озерце.
Ура! Ура!

Ми вітаєм пісенькою літо.
Пісенька найкраща ця на світі.
Влітку можна їжачка зустріти.
Скільки є всього навкруг!
Ля-ля-ля-ля.

Зріють фрукти,
Сонечком налиті,
Пахнуть солодко
Волошки в житі,
Нам співати хочеться щомиті.
Літо — наш найкращий друг!
Ля-ля-ля-ля.

По завершенні пісні комашки та звірята розбігаються.

Сценою проходить Літо (дорослий), торкається пензликом квітів, дерев.

Літо. Нарешті настав час і мені, Літечку, завітати до лісу. Я знаю, що звірята радо зустрінуть мене, адже ми з ними будемо весело гратися, грітися на сонечку, збирати гриби та ягоди. Але все це треба підготувати, тож роботи у мене ще чимало.

Наспівуючи, виходить, продовжуючи розмальовувати все навколо.

На галявину виходить Жабеня з палітрою та пензлем у руках, зупиняється біля портретної рами. У ній з-за штори по черзі з’являються і завмирають лісові мешканці  — звірята, комашки. Жабеня рухає пензликом, неначе малює, виконує пісню “Кольорове натхнення” (див. додаток).

Зайчик (визирає з-за кущика на іншому боці сцени). Цікаво, хто це там співає? Не якийсь страшний звір? А-а-а, це Жабенятко! (Виходить). Привіт, Жабенятку! Що це ти робиш?

Жабеня. Я малюю! Хочеш подивитися?

Зайчик. Звісно, хочу! (Прислухається). Ой, чуєш, гілочки тріщать? Це, мабуть, Ведмедик іде. Покличмо і його!

Жабеня. Агов, Ведмедику! Ходи до нас!

Виходить Ведмедик, вітається із Зайчиком, разом підходять до Жабеняти. Звірята одночасно з різних боків з цікавістю заглядають у раму.

Ведмедик (зітхаючи). Як гарно! Я так не вмію… А ти, Жабеня, вчилося на художника?

Жабеня. Ні. Я таким народилося. Друзі, вам справді подобається метелик на моїй картині?

Зайчик (мрійливо). Він такий… рожевий. І тому  — чудовий. От якби я був таким самим, рожевим… Мене, напевно, вважали б найгарнішим Зайчиком на світі! І тоді я не боявся б хижих звірів, бо їм було б шкода мене їсти!

Ведмедик. А я хотів би бути наполовину зеленим, а наполовину синім. Тоді я б став найвідомішим у нашому лісі!

Зайчик та Ведмедик (разом). Шкода, що ми не кольорові! (Зітхають).

Жабеня. Он як? Якщо лише у цьому справа, то я можу вам допомогти. Пензлики у мене є, фарби теж знайдуться.

Жабеня по черзі “розмальовує” звірят пензликом, ті заходять за завісу, перевдягаються у костюми відповідних кольорів.

Жабеня. Останній штрих… Усе! Готово!

Дізнатися про пригоди кольорових звіряток і поміркувати, чи завжди гарно бути кольоровим, ви зможете, побувавши на прем’єрі вистави на Малій сцені, що розташувалась на сторінках друкованої версії журналу “Джміль”. Власну сцену для маленьких артистів можна облаштувати у кожній домівці, тож запрошуйте на прем’єру друзів і гарних вам вистав!








<< До змісту номера («Джміль» № 2 /2013)